Вважають, що час лікує. Але мені здається, що час не лікує, а лише з роками притуплює нашу пам'ять та біль. Хоч, мабуть, і це не зовсім так. Так як багато років з моєї пам'яті досі не зникає шкільне згарище на моїй Батьківщині (у Срібному), яке нацисти залишили на нашій землі під час Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 років. Забути це неможливо. Цей біль у нашій пам'яті залишається назавжди.
Про події у Бабиному Яру у Києві, Хатині в Білорусії знають усі,
а ось про події на Срібнянщині (моїй Батьківщини) відомо не багатьом. Хоча за
масштабами ця трагедія мало чим відрізняється від звірств нацистів у других
регіонах.
Очевидці тих подій так описують той період:
15 вересня 1941 р. німецько-фашистські війська окупували Срібне.
Вони встановили кривавий «новий лад», жорстоко розправлялися з мирними
жителями. 21 і 22 лютого 1943 р. було здійснено масові арешти радянських людей.
Їх звозили до приміщення Срібнянської середньої школи. У ніч проти 23 лютого
гітлерівці частину заарештованих — близько 100 осіб — розстріляли у парку біля
викопаної ями. Будівлю школи облили бензином та підпалили. Раптом з диму та
полум'я почувся спів: «Це є наш останній і рішучий бій…». Тим часом вози з
заарештованими продовжували прибувати до палаючої школи. Фашисти одних кидали у
вогонь, інших відводили до парку та розстрілювали.
Так було страчено і спалено живцем 682 особи, у т. ч. 138
жителів Срібного, серед них М. І. Токар із шестимісячною донькою та
чотирирічною сестрою, 70-річ С. К. Ралка з дружиною, А. І. Роєнко з двома
дітьми та інші. Мешканка сусіднього с. Поділ О. Л. Сидоренко так написала про
ці події у перші дні після звільнення: У вікна і двері бандиті стріляли, А
голос приречених гордо лунав. Співали вони: «В Інтернаціоналі Здобудемо
людських прав».
Полум'я стало здійматися вгору, Усі стіни вкрилися кривавим
вогне, але ніхто з них не плакав у цьому тяжкому горі. «За владу Радянську ми
гордо й помремо»-- співали вони.
Свідки тих страшних подій казали, що ініціатором того співу був, нібито, колишній директор Срібнянської школи, призвще якого мені невідомо. А чи так це було наспраді, чи ні -- нікому достоменно невідомо.
Таким чином в стінах Срібнянської школи фашистськими окупантами
та поліцаями-запроданцями було заживо спалено 682 наших земляків, з них 125 сокиринчан
–найбільше по району.
Всього за роки окупації гітлерівці стратили в Срібному 716
радянських громадян, 83 мешканці села вивезли на каторгу до Німеччини.
Населення Срібного не підкорилося ненависному ворогові. У березні 1943 р.
утворилася партизанська група з 20 срібнянців на чолі з Ф. Т. Поетою. У червні
того ж року вона влилася до складу партизанського загону під командуванням Є.
X. Соколовського, який передислокувався до Срібнянського району з сусіднього
Варвінського.
17 вересня 1943 р. війська 38-ї армії (командувач -
генерал-лейтенант Н. Є. Чибісов) Воронезького фронту звільнили Срібне від
гітлерівських окупантів. 677 жителів села боролися з ворогом на фронтах Великої
Вітчизняної війни та у партизанських загонах, з них 125 за бойові заслуги нагороджені
орденами та медалями, 360 – загинули смертю хоробрих у боях за свободу та
незалежність нашої Батьківщини.
Комментариев нет:
Отправить комментарий