В нашем понимании память --- это способность мозга удерживать и восстанавливать информацию, которая позволяет нам вспоминать родные места, детство ,мысли, друзей и другие события из нашей жизни. Благодаря этим способностям мы практически не только помним все, но и ощущаем свою кровную связь с прошлым.

И как бы прошлое не отдалялось, оно всегда живо внутри нас, вызывая, подчас, не только воспоминания, ностальгию, боль, тоску и печаль, но иногда и исцеляет наши души.
Как в песне Игоря Талькова «Чистые пруды (см.последнюю ссылку) --- "…Где память, как строка почтового листа, нам сердце исцелит, когда оно томиться…"
Меня, к примеру, именно так трогают фото из нашего семейного альбома и мои вспоминания о дальнем береге детства, дорогим родным, близким, местам, событиям и друзьям.

Так как оглядываясь на свою жизнь могу с полной уверенностью утверждать, что на формирование моей личности в основном повлияли такие социальные факторы, как географическая, школьная, семейная и профессиональная среда и улица Олеговская, на которой находилось наше служебное жилье (комната), прошло мое детство, моя школа (№27 ) и Киевский индустриальный техникум, где я встретил замечательных преподавателей (см. приложение), и верных друзей: Михаила Ельберта, Дмитрия Шейнкамана, Всеволода Кагана, Изяслава Ланду, Юрия Водопьянова, Марка Цесарского, Александра Вазулю и других.
В этой связи и несколько исторических данных о моей улице. Улица Олеговская известна с XVIII века под названием Похоронная — она вела к одному из первых городских кладбищ — Щекавицкому.

Гора Щекавица известна со времен основания Киева, на ее склонах есть остатки одного из старейших некрополей столицы Украины.
Ближайшие улицы до Щекавицы – Глубочицкая, Нижнеюрковская, Соляная и Фрунзе.
На самой горе находятся улицы Олеговская и Лукьяновская.
Считается, что название «Щекавица» происходит от имени князя Щека, который был одним из основателей Киева. В «Повести временных лет» упоминается, что князь Олег был похоронен на горе Щекавицы. Отсюда еще одно название этой горы – Олеговка.
У подножия горы исследователи находили славянские захоронения VIII-IX веков. Опять же вспомним о могиле Вещего Олега, именно на Щекавице в 912 году он погиб от укуса змеи и был здесь похоронен. Улицы, которые здесь были назывались, соответственно, Погребальная, Черный Яр, Черная Грязь. Как утверждают в Клубе коренного киевлянина Щекавица, является одной из пяти Лысых гор в Киеве, где собираются ведьмы на шабаш.
Щекавицкое кладбище, заложенное в 1772 году с кладбищенской церковью Всех Святых, было центральным, а значит, самым главным кладбищем Киева. Сначала здесь хоронили жителей Подола, чья жизнь унесла эпидемия холеры 1771-72 гг. Позже на нем нашли последнее убежище члены магистрата и богатые мещане, а также мусульмане и староверы.
Всего за период существования некрополя здесь похоронили около 2 тысяч человек: купцы, чиновники, военные, священники, серебряники и золотари, представители музыкального и иконописного цехов, профессора университета и академии, преподаватели гимназий и духовных учебных заведений, деятели литературы и искусства, врачи.
В 1900 году кладбище было закрыто для захоронения, хотя единичные захоронения продолжались до 1928 года. По генеральному плану Киевгорсовета 1935 года для обустройства парка отдыха и развлечений на месте кладбища большинство захоронений было уничтожено, с лица земли были стерты церковь и кладбищенские ворота.
А сама гора Щекавица — одно из самых мистических и загадочных мест в Киеве. Первая мечеть в Киеве, малоизведанная туристами местность — Татарка, старообрядческое кладбище и обзорная площадка на 270 градусов — это далеко не все местные достопримечательности.
Особого внимания здесь стоит улица Олеговская. В 1869 году названа на честь Киевского князя, Вещего Олега, ведь, по легенде, его могила находится именно на Щекавице. Раньше же улица носила имя Погребальной. А все потому, что вела к одному из самых старых столичных кладбищ. Но, даже не смотря на такую жутковатую историю, здесь все равно жили люди.
Сегодня, по улице Олеговской, 11, сохранился старый деревянный дом. Хотя таких домов в Киеве практически не осталось. Резное обрамление крыши, окна со ставнями и кирпичный дымоход — все в лучших традициях старого Киева. И главное, в доме живут люди.
Еще одно украшение Олеговской улицы и достопримечательность современной Щекавицы — дом под номером 43А. Он выбивается из ряда старых домиков и недавно выстроенных коттеджей своей необычностью. Диковинная лепка и странные скульптуры — вот что привлекает внимание каждого прохожего! Охраняет ворота на входе в дом скульптура совы, закованной в цепи. С другой стороны на заборе — загадочный маскарон.
Но самое главное — это клеймённые кирпичи. Они вмурованы в массивный забор. На кирпичах можно прочитать фамилии владельцев кирпичных заводов того времени. К примеру, отчетливая надпись "Снежко" — вероятно, фамилия купца первой гильдии, который похоронен на Байковом кладбище. К слову, существовала целая династия Снежко, первым в которой был Адам Снежко. Кирпичи с такой же фамилией находили в доме по улице Паньковской, 2. Сейчас там Институт психологии. Раньше был Мариинский приют для детей-сирот. Купец Снежко в то время имел завод в Новых Петровцах. "Лунев" — еще одна известная коллекционерам фамилия. Кирпичи с таким клеймом находили в нескольких местах Киева. Афиноген Степанович Лунев — владелец двух кирпичных заводов, основанных в 1867 и 1872 годах.
История улицы Олеговской окутана страшными легендами. Одна из них гласит о том, что по ночам здесь прогуливается ведьма. Она отбирает у девушек красоту. Потому по темным улицам Щекавицы ночью гулять не рекомендуют.
Но местных и особенно нас, детвору, это не пугало и мы до позднего вечера играли в футбол на спортивной площадке моей школы (№27) либо в войну на старинном кладбище.

И каждый раз (при приступах ностальгии) прогуливаясь, как и автор исторического блога «Цікаве місто» (часть данной информации заимствован именно у него) по узким улочкам Щекавицы, не могу не зайти в своё любимое местечко -- старообрядческое кладбище. Но не пугайтесь, встревоженных покойников в истории не будет, а люблю я его за вид, который открывается на Подол с соседней террасы.

Сейчас кладбище выглядит заброшенным и обветшалым, под снегом томятся одинокие могилки, некоторые из них достаточно старые, но таких не много. А еще каких-то 100 лет назад это было престижным местом для последнего пристанища. Всю территорию от ул. Лукьяновской, 48 до ул. Олеговской, 34 раньше занимало Щекавицкое кладбище, основанное в 1772-м году, после опустошающей эпидемии чумы 1770-1772 гг. Сперва здесь располагались котлованы, куда скидывали жертв "язвенного мора" и засыпали известью. Напасть унесла тогда 6 тыс. душ из 20 тыс. населения Киева. Можете себе представить размах...Немного позже возвели кладбищенскую церковь Всех Святых 1782-го года и дело пошло. Вообще во все времена отпевание покойников приносило неплохие доходы. На сравнительно небольшой территории захоронения делали иногда в три яруса, все дорожки и склоны были устланы могилами. Поговаривают, что здесь даже сперва собирались похоронить Т.Г. Шевченко. Множество известных киевских династий нашли покой на Щекавице: это и сахарозаводчики Бродские, Либерманы (христианское, еврейское и старообрядческие кладбища были рядом), где-то в схронах горы до сих пор лежат останки Андрея Меленского, архитектора который перестроил Киев после великого пожара 1811-го года, тут и Григоровичи-Барские и Максимовичи и Балабух с их сухим вареньем и многие другие.

В 1900-м г. кладбище решили закрыть для захоронений, но встречаются могилы и 50-х и даже 2016 г. Тогда же кладбище обнесли каменной стеной и построили ворота, которые видны на фото.
В 1928-м году городским советом принимается решение на Киевских горах разместить парки отдыха, но Щекавице не повезло -- парка не дождалась, зато церковь и большую часть кладбища разобрали, осталось только Старообрядческое и часть Еврейского, а мусульманское было уже учреждено немцами во время войны. Когда-то там прогуливались в поисках могилы Вещего Олега А.С. Пушкин, Булгаков и Врубель. А в начале 60-х годов прошлого стоетия на месте могил по адресу ул Олеговская, 32 – 36 выросли радиовышка, прогулка у которой могла стать поводом к посещению особняка графини Уваровой (напомню там размещался штаб КГБ) и Киевский индустриальный техникум, студентом которого посчастливилось быть и автору (см.приложение). По легенде, ходившей среди жителей Олеговки, причиной строительства компленса Украинской ретрансляционной вышки и корпуса Индустриального техникума на месте бывшей церкви Всех Святых была не только наивысшая географическая точка на горе Щекавица в Киеве,но и стремление руководства страны найти место захоронения Вещего Олега

Кстати, в небольшом переулочке, что ведет от ул. Олеговской на смотровую площадку, за частными домами с их огородами находится памятник Вещему Олегу. Хотя его могилу так и не нашли, но многие исследователи полагают, что захоронен он был именно здесь. Так , кстати, полагали и мы, местная детвора, постоянно рывшаяся в бесчисленных пещерах и склепах горы. многие из которых сохранилиси и до сих пор, в поисках сокровищ Олега, погребенного,якобы,( по легеде «Повести временных лет») в 912 году на Щекавице. Такие явления, подчас, продолжаются и сейчас, что, к сожалению, приводит к обвалам печер и гибели детей. После последнего такого случая Киевский Горсовет своим решением частично ограничил гаражами доступ на старое кладбище со стороны ул Олеговской, 36 –38 (школы № 27), к заросшим обрывистым склонам (с пещерами) горы Щекавицы со стороны ул. Юрковской и зачеканил землей (обвалами) часть входов в пещеры в кустарниках, которые привлекают местную детвору и черных копателей и сейчас.

Приложение (Додаток)
КІТ --- ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ
Озираючись в майже столітню давныну з великою теплотою і вдячністю згадую мої студентскі (1961 -- 1965) роки в Київському індустріальному технкумі ( тепер коледжі), який був створений у 1944 році у місті Київі. для підготовк фахівців в галузі виробництва будівельних матеріалів для відбудови країни та міста, оскільки Україні, зруйнованій під час Великої Вітчизняної війни, потрібні були підготовлені кадри промисловості будівельних матеріалів.

Це і стало головним завданням для колективу Київського індустріального технікуму, який було засновано 22 квітня 1944 року Постановою Раднаркому ЦК КП(б)У № 399. Тепер Київський індустріальний технікум – це вже Державний вищий навчальний заклад „Київський індустріальний коледж“.

Цей навчальный заклад на кілька десятиліть фактично став справжнім університетом з підготовки висококваліфікованих спеціалістів у галузі промисловості будівельних матеріалів в країні, в якому отримали свою освіту багато керівників та фахiвцiв будівельної галузі, в тому числі і я.

З 9 травня 1944 року (з моменту виходу першого наказу) Київський індустріальний технікум розпочав свою діяльність.
Влітку 1944 р. здійснено перший набір за спеціальностями:
◆ Технологія силікатів;
◆ Устаткування промисловості будівельних матеріалів;
◆ Відкрита розробка вугільних та нерудних матеріалів;
◆ Цивільне та промислове будівництво.
363 студенти склали перший набір 1944 року. 1 жовтня 1944 року Київський індустріальний технікум розпочав свій перший навчальний рік.
Перший випуск 1947 року склав 168 спеціалістів, 1967 р. – 382, 1977 р. – 592, 1987 р. – 525, 1997 р. – 424 спеціалісти, 2007 р. – 418 спеціалістів.
1944-1954 роки
За період 1944-1945 роки технікум очолювали директори:
•Марченко С.І.
•Давидов Д.С.
•Свитницький А.П.
З грудня 1945 року призначено директором технікуму Гриневича Андрія Миколайовича. Сирота, виховувався у дитячому будинку, він почав свою трудову діяльність на заводі „Більшовик“.
Працював, учився, воював, був тяжко поранений у 1943 р. З листопада 1943 р. по червень 1944 р. – директор заводу ім. Лепсе. Першим заступником директора з навчальної роботи було призначено Максима Олександровича Коган-Коханенка.
Першими викладачами були:
•Викладач мови та літератури Софія Марківна Бердичевська
•Викладач математики Володимир Олександрович Гримм
•Викладач електротехніки Інна Миколаївна Кириченко.
Усього в технікумі в цей період працювало 16 штатних викладачів, 10 сумісників.
Заняття проводились у приміщеннях шкіл по вулицях Маловасильківська, 48, Шота Руставелі, 48, Кладовищенська, 7.
Під гуртожиток було виділено приміщення по вул. Полтавській, 24, Червоноармійській, 80.
31 липня 1946 р. технікум переїжджає в нове приміщення школи № 27 по вулиці Олегівській, 38, в якому навчалось близько 355 студентів. Доречі, школу № 27 по вулиці Олегівській, 38 в 1957 роц закінчив і автор.
Влітку студенти працюють на відновленні Хрещатика (буд. № 27), вулиці Саксаганської, у підсобному господарстві.
Перший випуск 1947 року склали 20 спеціалістів технологів і будівельників. У 1948 році було випущено 103 спеціалісти: механіки та гірняки.
На початку 50-х років у технікум приходять молоді кадри, які все трудове життя віддали Індустріальному:
•Мар’янова Олена Ісаківна – (1950– 1993) – 43 роки
•Ніколаєва Валентина Петрівна – (1952– 1987) – 35 років
•Сайног Вікторія Іванівна – (1953– 1998) – 45 років
•Короленко Міра Костянтинівна – (1954– 1986) – 32 роки.
У 1953-1954 рр. відкрито вечірнє відділення.
1955 – 1963 роки
З 1955 по 1963 рр. директором технікуму був Войцехівський Франц Маркович, хімік за фахом.
У цей період технікум повністю переходить у приміщення по вулиці Олегівській, 36.
У цей же час починається будівництво слюсарно-механічних майстерень, обладнуються лабораторії технологій силікатів, аналітичної хімії, технології металів, створено кабінети фізики, креслення, техніки безпеки, історії, політекономії тощо. Навчання в технікумі до 1957 року платне, але студенти сироти та діти із багатодітних родин навчаються безкоштовно.
Теплими словами подяки студенти тих років згадують вихователя гуртожитку Халая Євгена Івановича та викладачів, які в цей складний час віддавали своє серце, тепло, та знання студентам:
•Усика Миколу Христофоровича (фiзика)
•Мацовика Тимофія Тимофійовича (матиматика)
•Макаренка Василя Васильовича(устакування ПСМ)
•Глузберг Ольгу Моісеївну
•Чорнобаєва Франца Миколайовича
У 60-х роках у технікумі навчалися студенти із Республіки Куба.
З середини 50-х років технікум розширює мережу спеціальностей.
Починає готувати фахівців за такими напрямками: електрообладнання промислових матеріалів, обробка металів різанням, планування промисловості будівельних матеріалів, газопічне теплотехнічне обладнання.
Свою трудову біографію розпочинають викладачі:
•Біла Ольга Яківна – (з 1959 р. по 1985 р.) – пропрацювала в закладі 26 років
•Дроган Тамара Павлівна – (1963– 2008) – 45 років
•Суліменко Інна Петрівна – (1964– 2001) – 37 років
•Левіцька Людмила Іванівна – (1964– 1993) –29 років
•Хорошавіна Людмила Костянтинівна – (1964– 1993) – 29 років
•Бісова Антоніна Іларіонівна – (1965– 1992) – 27 років
•Гавриляк Галина Костянтинівна – (1965– 1989) – 24 роки
•Красноленська Іза Михайлівна – (1965– 1988) – 23 роки
•Петрова Клара Степанівна – (1965– 1988) – 23 роки
•Болгарова Маргарита Петрівна – (1964– 1988) – 24 роки.
У цей період закінчив технікум майбутній його директор Смирнов Кирило Іванович, випускником технікуму стає майбутній посол України в Естонії Макаревич Микола Петрович.
У 1966 розпочинає свою трудову діяльність у технікумі Литвин Ганна Климівна, яка тривалий час працює на посаді завідувача господарством, постійно дбає про порядок та затишок у приміщеннях навчального закладу. Ганна Климівна ось уже понад 40 років продовжує трудитися в коледжі.
1963-1976 роки
У цей період (1963-1976 рр.) директором технікуму був Волинський Володимир Петрович. Фронтовик, командир 8-ї Гвардійської Панфіловської дивізії, у боях на цьому напрямку був тяжко поранений.
У роки його керівництва йде будівництво гуртожитку по вулиці Шамрила, закладається новий навчальний корпус по вулиці Новоукраїнській, 24-А.
Педагогічний колектив разом із студентами відпрацював не одну сотню годин на будівництві нової матеріально-технічної бази.
Випуск 1967 року складає 382 спеціалісти. У цей період отримують дипломи техніка-механіка майбутні викладачі:
•Шиянов Олександр Михайлович – пропрацював у технікумі 34 роки
•Федончук Володимир Миколайович – 6 років
•Гордієнко Михайло Васильович – 22 роки
•Давидовський Микола Петрович – 29 років.
У 1968 році технікум відчинив свої двері для студентів-заочників.
9 вересня 1976 року технікум повністю переїжджає в нову будівлю, де і працює нині. Колектив творчо працює над створенням нових кабінетів, лабораторій, активно веде методичну роботу.
У 60-х роках відкривається планово-економічне відділення, спеціальності: теплотехнічне обладнання підприємств будівельних матеріалів, технологія виробів з пластмаси.
Збільшився контингент студентів, значно зміцнилось заочне відділення.
У технікумі починають працювати викладачі, які віддають йому десятки років:
•Ушакова Маргарита Миколаївна – (з 1968 р. по 2002 р.) – пропрацювала в технікумі 34 роки
•Єпіфанов Євген Гаврилович – (1968– 2008) – 40 років
•Карпова Неоніла Іванівна – (1970– 2001) – 31 рік
•Черенько Ганна Миколаївна – (1974– 1993) – 19 років
•Рижова Олімпіада Михайлівна – (1971– 1991) – 20 років
•Баглей Ірина Костянтинівна – (1971– 1991) – 20 років
•Каляєва Ельвіра Іванівна – (1967– 1990) – 23 роки
•Шостак Кіра Бенціонівна – (1968– 1990) – 20 років
•Таладіон Лідія Василівна – (1969– 1989) – 20 років
•Тригуб Лідія Миколаївна – (1966– 1998) – 23 роки
•Соколова Юлія Олександрівна – (1966– 1988) – 22 роки
•Яровий Олександр Панасович – (1966– 1984) – 18 років
•Харченко Анатолій Васильович – (1965– 1999) – 34 роки
•Батрак Анатолій Іванович – (1964– 1989;1994– 2005) – 36 років
•Кишинівська Валентина Олександрівна – (1967– 1983) – 16 років
•Якимчук Тамара Борисівна – (1974– 1987) – 13 років
•Вдовиченко Катерина Андріївна – (1966– 1987) – 21 рік
•Маслова Ольга Андріївна – (1972– 2000) – 28 років
•Лапшина Олена Миколаївна – (1969– 2002) – 34 роки
•Гаєвська Галина Юріївна – (1971– 1994) – 23 роки.
У 1968 році розпочинає працювати технічним працівником Пилипенко Галина Євгенівна, яка пропрацювала в коледжі до 2006 року, упродовж 38 років сумлінно та самовіддано забезпечувала порядок і чистоту навчальних приміщень, створювала затишок в адміністративних кабінетах.
У 1970 році починає працювати Батрак Олена Антонівна, яка працює на посаді начальника відділу кадрів і по сьогодні, а це 39 років життя.
1977-1985 роки
З 1977 по 1985 роки технікум очолює Смирнов Кирило Іванович. Він пройшов шлях у галузі промисловості будівельних матеріалів від робітника формотворного цеху до Генерального директора об’єднання „Київбудматеріали“ Мінпромбудматеріалів УРСР. У ці роки в основному закінчується створення сучасної навчально-лабораторної бази технікуму.
На базі технікуму проводяться всесоюзні наради, конференції, міські методичні об’єднання. У традицію технікуму ввійшло проведення щорічних спортивних свят, походів тощо.
Підготовка студентів йшла для всіх регіонів СРСР, тому виникла необхідність будівництва нового гуртожитку по вул. Вершигори, 9, яке було закінчено у 1985 році.
Випуск 1977 року складає 592 спеціалісти.
У 1977 закінчує теплотехнічне відділення технікуму в майбутньому народний артист України Анатолій Матвійчук.
У цей період до технікуму приходять нові викладачі, які віддають йому свої роки життя:
•Сьомко Михайло Йосипович з 1978 р. по 2004 р. – пропрацював 26 років
•Лисенко Василь Юрійович – (1981– по сьогодні) – 28 років
•Подколзіна Наталія Семенівна – (1983– по сьогодні) –26 років
•Варенцова Галина Миколаївна – (1984– 2006) – 22 роки
•Припік Тетяна Георгіївна – (1975– 1991) – 16 років
•Березецький Ігор Григорович – (1979– 1995) – 16 років
•Семенова Зоя Іванівна – (1985- по сьогодні) – 24 років
•Мацько Людмила Петрівна – (1986– по сьогодні) – 23 роки
•Хорькова Галина Василівна – (1979– 2007) – 28 років
•Тимченко Лариса Борисівна – (1982– по сьогодні) – 27 років.
Враховуючи потреби народного господарства, технікум за час свого існування здійснював підготовку фахівців за 19 спеціальностями. Крім вищезазначених, це:
◆ Планування промисловості будівельних матеріалів
◆ Газопічне теплотехнічне обладнання
◆ Електрообладнання промислових підприємств
◆ Обробка металів різанням
Експлуатація теплотехнічного обладнання тощо.
У 1984 році розпочинає свою трудову діяльність у коледжі Нагорна Людмила Анатоліївна, яка ось уже як 25 років сумлінно працює завідувачем архівом навчального закладу.
1986-2009 роки
З 1986 по 1988 рік технікум очолює Бурба Василь Миколайович, який пропрацював у галузі промисловості будівельних матеріалів понад 30 років.
Останні понад 20 років з березня 1988 року КІнК очолює заслужений працівник освіти України Олена Василівна Туманська.
З 1988 року і по сьогодні укріплюється та створюється нова навчально-виробнича база навчального закладу.
На початку 90-х років у технікум прийшло нове покоління викладачів:
•Остапчук Галина Олександрівна – (1989–1992; 2003–2006) – 6 років
•Коростишевська Валентина Аркадіївна – (1991–2004) – 13 років
•Карпенко Євген Анатолійович – (1992–по сьогодні працює, хоча за сумісництвом, бо основне місце роботи – Міністерство освіти і науки України) – 17 років
•Ляхова Вікторія Петрівна – (1990– по сьогодні) – 19 років
•Бараніченко Людмила Дмитрівна – (1992– по сьогодні) – 17 років
•Недужий Володимир Якович – (1993– 2000) – 7 років
•Миколаєнко Ірина Іванівна – (1993– по сьогодні) – 16 років
•Панченко Наталія Григорівна – (1993– 2006) – 13 років
•Сімонова Світлана Миколаївна – (1994– по сьогодні) – 15 років
•Юрова Тетяна Миколаївна – (1994– по сьогодні) – 15 років
•Зозуля Ніна Миколаївна – (1993– по сьогодні) – 16 років
•Рехта Валерій Іванович – (1995– по сьогодні) – 14 років
•Андрощук Володимир Миколайович – (1994– 2007) – 13 років
•Височина Наталія Юріївна – (1994– по сьогодні) – 15 років
•Квасова Світлана Володимирівна – (1993– по сьогодні) – 16 років
•Савенко Валерій Олександрович – (1988– по сьогодні) – 21 рік
•Акуленко Володимир Ілліч – (1988– по сьогодні) – 21 рік
•Кантур Людмила Степанівна – (1996– по сьогодні) – 13 років
•Акімова Ніна Федорівна – (1995– 2004) – 9 років
•Доценко Емілія Феоктистівна – (1991– по сьогодні) – 18 років
•Черв’якова Людмила Володимирівна – (1995– по сьогодні) – 14 років.
Із введенням нових спеціальностей „Монтаж, обслуговування засобів і систем автоматизації технологічного виробництва“ „Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво“, „Біржова діяльність“ (у т.ч. спеціалізації „Оцінка цілісного майна, операції з нерухомістю“), „Обробка матеріалів на верстатах і автоматичних лініях“ було створено нові кабінети та лабораторії. Навчальний процес на високому педагогічному рівні забезпечують 89 штатних викладачів: з них 40 мають вищу кваліфікаційну категорію, 2 кандидати наук, 2 члени Спілки художників України, 13 викладачів-методистів, 14 нагороджені знаком „Відмінник освіти України“, 17 – Подяками міського голови.
Завдяки зусиллям викладачів коледжу проведена велика методична робота по створенню навчальних планів та програм.
З усіх спеціальностей укладено договори з багатьма вищими навчальними закладами 3-4 рівня акредитація про ступеневу підготовку спеціалістів.
У 2004 році технікум одержав ліцензію, яка засвідчує право провадження освітньої діяльності за рівнем повної загальної середньої освіти, що дає змогу студентам отримувати, крім диплома, атестат про повну загальну середню освіту.
З 2005 р. навчальний заклад здійснює підготовку громадян України до вступу у вищі навчальні заклади.
Коледж, окрім основної технічної спеціальності, надає можливість студентам отримати другу економічну спеціальність.
Уже 12 років (з 1997 р.) функціонує і екстернат.
Дбаючи про розвиток соціальної сфери навчального закладу, адміністрація розробила заходи щодо поліпшення житлових умов його працівників: зроблено реконструкцію гуртожитку по вул. Вершигори, 9 – 40 сімей стало новоселами.
Надає технікум і шефську допомогу – 3 комп’ютерні класи було передано до шкіл Яготинського та Згурівського районів Київщини.
Наказом Міністерства освіти і науки України № 547 від 26.06.2007 р. Київський індустріальний технікум перейменовано у Державний вищий навчальний заклад „Київський індустріальний коледж“.
Коледж має потужну матеріально-технічну базу: належним чином функціонують 41 навчальний кабінет та 22 лабораторії, у тому числі 5 лабораторій обчислювальної техніки, де працюють понад 100 комп’ютерів. До послуг студентів чотири майстерні, бібліотека з читальним залом, актовий, спортивний і тренажерний зали, стадіон, копіювальна техніка, їдальня, студентський гуртожиток, музей художньої кераміки тощо.
Молодий творчий кваліфікований педагогічний колектив навчає молодь за дев’ятьма спеціальностями та спеціалізаціями відповідно до Переліку 1997 року:
◆ „Бухгалтерський облік“;
◆ „Біржова діяльність“, у тому числі за спеціалізацією „Оцінка цілісного майна, операції з нерухомістю“;
◆ „Обслуговування та ремонт обладнання підприємств будівельних матеріалів“;
◆ „Обробка матеріалів на верстатах і автоматичних лініях“;
◆ „Виробництво тугоплавких неметалевих і силікатних матеріалів і виробів“;
◆ „Монтаж, обслуговування засобів і систем автоматизації технологічного виробництва“;
◆ „Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво“ – спеціалізації: „Промислова графіка“ та „Художня кераміка“.
Відповідно до Переліку 2007 року з 2008-2009 навчального року відбулися певні зміни в назвах спеціальностей: замість спеціальності „Біржова діяльність“, у тому числі спеціалізації „Оцінка цілісного майна, операції з нерухомістю“ введено дві спеціальності – „Маркетингова діяльність“ та „Оціночна діяльність“ і замість спеціальності „Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво“ – спеціалізацій: „Промислова графіка“ та „Художня кераміка“ введено дві спеціальності – „Образотворче мистецтво“ та „Декоративно-прикладне мистецтво“.
З трьох спеціальностей: „Біржова діяльність“, „Виробництво тугоплавких неметалевих і силікатних матеріалів і виробів“ та „Обслуговування та ремонт обладнання підприємств будівельних матеріалів“ наш навчальний заклад є базовим. Викладачами розроблено Державні стандарти попереднього покоління із зазначених спеціальностей та розробляються Державні стандарти нового покоління для чотирьох спеціальностей: „Маркетингова діяльність“, „Оціночна діяльність“, „Виробництво тугоплавких неметалевих і силікатних матеріалів і виробів“ та „Обслуговування та ремонт обладнання підприємств будівельних матеріалів“.
Колектив закладу виконує велику методичну роботу, постійно працюючи над новими методиками навчання, впроваджуючи новітні технології, готуючи для ринку праці конкурентоспроможних фахівців, формуючи соціально активних громадян держави.
Студентство Київського індустріального коледжу живе цікавим життям: спортивні секції, предметні гуртки, художня самодіяльність – про все це свідчать численні грамоти та нагороди у міських конкурсах, оглядах, змаганнях і олімпіадах.
Київський індустріальний коледж є членом Асоціації фахівців з нерухомості (рієлторів) України та Асоціації підприємств „Київміськбудматеріали“, де студенти проходять практику та працевлаштовуються після закінчення навчання.
Виробничі навички студенти здобувають на базових підприємствах: ВАТ „Комбінат Будіндустрії“, ВАТ „Корчуватський комбінат будівельних матеріалів“, ВАТ „Ірпінський комбінат „Прогрес“, ВАТ „Фірма Керамблоки“, ВАТ „Завод „Керамперліт“, ВАТ „Завод керамік“, ЗАТ „Піастрелла +К“, ВАТ „Київський завод „Граніт“, ВАТ „Київський завод спецбетон“, ТОВ „Бучанський завод скловиробів“, Державне підприємство „Київський авіаційний завод „АВІАНТ“, Державна акціонерна холдінгова компанія „Артем“, ТОВ „Київська енергетична будівельна компанія“, ТОВ „АТЕМ“, Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго“, Спільне українсько-німецьке закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями „Реємтсма-Київ тютюнова фабрика“, СМНУ-6 ВАТ „Київелектромонтаж“ тощо.
Після закінчення коледжу випускники, як правило, продовжують навчання у вищих навчальних закладах України для отримання кваліфікаційних рівнів – спеціаліст, магістр. Зокрема, укладено угоди та здійснюється спільна освітня діяльність у рамках реалізації ступеневої освіти із Національним технічним університетом України „КПІ“, Київським національним університетом будівництва і архітектури, Відкритим міжнародним університетом розвитку людини „Україна“, Українським фінансово-економічним інститутом тощо.
З 2006 року Київський індустріальний коледж разом із Відкритим міжнародним університетом розвитку людини „Україна“ за наказом Міністра освіти і науки України розпочали експеримент щодо підготовки студентів за професійно-орієнтованими програмами „коледж-університет“ на здобуття кваліфікації „інженер“ за замовленням підприємств. Студенти коледжу за фахом „Монтаж, обслуговування засобів і систем автоматизації технологічного виробництва“ при продовженні підготовки в університеті навчаються за інтегрованими навчальними планами та в скорочені терміни.
Нині Індустріальний коледж – один із найкращих вищих навчальних закладів України, тому його директор Туманська О.В. в 2007 році обрана Головою Всеукраїнської громадської організації „Асоціація працівників вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації “.
Багато колишніх студентів стали викладачами коледжу:
•Осмальчук Алла Петрівна (нині на посаді завідувача відділенням)
•Кірічок Світлана Іванівна
•Швидун Юлія Володимирівна
•Лахманюк Максим Анатолійович
•Грей Валентина Павлівна
•Барабанов Микола Петрович
•Сороченко Андрій Михайлович
•Коломієць Тетяна Анатоліївна
•Урсуляк Лариса Василівна
•Дмитренко Тетяна В’ячеславівна
•Михащук Лідія Станіславівна
•Вайсман Олена Олександрівна
•Голубовська Оксана Іванівна.
Нинішній коледж у творчих пошуках впевнено крокує у майбутнє.
За час свого існування навчальний заклад підготував майже 40 тисяч фахівців, з яких близько трьох тисяч отримали дипломи з відзнакою.
Наказом Міністерства освіти і науки України № 547 від 26.06.2007 р. Київський індустріальний технікум перейменовано у Державний вищий навчальний заклад «Київський індустріальний коледж», який входить до системи вищої освіти, забезпечуючи реалізацію потреб суспільства і держави.в фахівцях промисловості будівельних матеріалів, необхідність в яких в теперішній час зростає в асторономічній пргресії.
Тому озираючись на своє життя можу з повною впевненістю стверджувати, що на формування моєї особистості особливо вплинули такі соціальні фактории, як географічне, шкільне, сімейне та професійне середовище,у тому числі і вулиця Олегівська, на якій знаходилась наша домівка, моя школа (№27) та Київський індустріальний технікум, де я зустрів чудових викладачів та вірних друзів: Михайла Єльберта, Дмитра Шейнкамана, Всеволода Кагана, Ізяслава Ланду, Юрія Водоп'янова, Марка Цесарского, Олександра Вазулю та інших.

▼https://oldkiev.top/olegovska/index.html